Конспект уроку мистецтва № 5-6. 9 клас

Уроки 5-6.

Тема: Мінливість вражень імпресіоністів.

Мета: визначити умови формування та розвитку стилю імпресіонізм; познайомити з художніми особливостями стилю на конкретних прикладах живопису; проаналізувати найкращі зразки стилю імпресіонізм; розвивати індивідуальний естетичний досвід та усвідомлене естетичне сприйняття учнів шляхом залучення учнів до інтерпретації творів мистецтва; виховувати ініціативу, творчість, осмислення своєї відповідальності за збереження художніх цінностей минулого і сьогодення, формувати особистість як суб’єкт культури.

Тип уроку: 1. Урок засвоєння нових знань

                    2. урок закріплення знань шляхом повторення теоретичних знань та виконання практичного завдання.

Наочність: підручник, презентація, відеоматеріал.

Хід уроку.

І. Організаційний етап.

  Вітання. Перевірка наявності учнів на уроці.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

         Робота з анкетою.

1.     Що б ви хотіли дізнатись про імпресіонізм?

2.     Чи цікавить вас історія походження назви стилю імпресіонізм?

3.     Як на вашу думку, чи доцільно вивчати мистецькі досягнення минулого, щоб зрозуміти сучасне мистецтво?

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

         Уявіть, що ви опинились у Франції в останній третині ХІХ століття на бульварі Капуцинок в майстерні фотографа Надара (1874 рік) на художній виставці. Вам пощастило побачити картини і почути негативні відгуки публіки про представлені роботи художників, а потім прочитати  в одному гумористичному виданні Парижу статтю під назвою: «Виставка імпресіоністів».

         Давайте переглянемо деякі з тих картин, що були на виставці. Переглядаючи, спробуйте висловити свої враження від картин. (Підручник, стор. 39)

ІV. Повідомлення теми уроку.

         План вивчення нового матеріалу.

1.     Формування стилю імпресіонізм.

2.     Знакові твори художників – імпресіоністів: Клода Моне(1840-1926), Каміля Піссаро (1830-1903), Альфреда Сіслея(1839-1899), Едгара Дега (1834-1917), П’єра Огюста Ренуара(1841-1919); скульптора: Огюста Родена (1840-1917); українських живописців –імпресіоністів:  Миколи Бурачека(1871-1942), Олександра Мурашка (1875-1919).

3.     Зародження постімпресіонізму  (Поль Сезанн (1839-1906),Вінсент Ван Гог(1853-1890), Поль Гоген (1848-1903), Анрі де Тулуз- Лотрек (1864-1901) та неімпресіонізму (1886-1910), головним методом яких став дивізіонізм (Жорж-П’єр Сера (1859-1891)- пуантилізм, Поль Сіньяк (1863-1935) – серія пейзажів «алегро і адажіо».

4.     Музичне мистецтво імпресіонізму: французький композитор Клод  Дебюссі (1862-1918) – «естампи» для фортепіано, симфонічні ескізи «Море», ноктюрн «Хмари»;  Жозеф Моріс Равель (1875-1937) – романси на вірші поетів – символістів («Іспанська рапсодія», «Гра води»,  барвиста гармонія, екзотичні ритми.

5.     Виконання практичного завдання: підручник, додаток 1, стор.208.

V. Вивчення нового матеріалу.

         Самостійне опрацювання теоретичного матеріалу – робота за підручником «Мистецтво», 9 клас, стор.38-51.

         Розповідь вчителя.

1.     Назва.

         Французький імпресіонізм історично ведуть від художньої виставки навесні 1874 року, що відкрилася в майстерні фотографа Надара. А вже 25 квітня 1874 р. маловідомий нині репортер Леруа надрукував в гумористичному виданні «Шаріварі» статтю з назвою «Виставка імпресіоністів». Осудлива назва Леруа набула популярності, а пізніше стала історичною.

Назва «імпресіонізм» досить беззмістовна на відміну від назв «Барбізонська школа» чи «Школа Фонтенбло», де хоча б є позначка географічного розташування художнього угрупування. Ще менше ясності з кількома художниками, які формально не входили в коло перших імпресіоністів, хоча їх технічні прийоми і засоби цілком «імпресіоністичні» — (Вістлер ,Едуар Мане, Ежен Буден тощо.) До того ж технічні засоби імпресіоністів були відомі задовго до 19 століття і їх (частково, обмежено) використовували ще Тиціан і Веласкес, не пориваючи з панівними ідеями своєї доби.

         Була ще одна стаття (автор Еміль Кардон) і ще одна назва — «Виставка бунтівників», цілком лайлива і несхвальна. Саме вона точно відтворювала несхвальне ставлення буржуазної публіки і критики до художників (імпресіоністів), яке панувало протягом років. Імпресіоністів одразу звинуватили в аморальності, бунтівних настроях, неспроможності бути добропорядними. Зараз це викликає здивування, бо незрозуміло, що аморального в пейзажах Каміля Піссарро, Альфреда Сіслея, побутових сценах Едгара Дега, натюрмортах Моне і Ренуара.

         Пройшли десятиліття. І нова генерація художників прийде до справжнього розвалу форм і зубожіння змісту. Тоді і критика, і публіка побачила в засуджених імпресіоністах — реалістів, а трохи згодом і класиків французького мистецтва.

         Французький імпресіонізм не підіймав філософських проблем і навіть не намагався проникати під кольорову поверхню буденності. Натомість імпресіонізм зосереджується на поверхневості, плинності миті, настрою, освітленні чи куту зору.

         Як і мистецтво ренесансу (Відродження), імпресіонізм будується на особливостях і навичках сприйняття перспективи. Разом з тим ренесансне бачення підривається доведеною суб'єктивністю і відносністю людського сприйняття, що робить колір і форму автономними складовими образу. Для імпресіонізму не так важливо, що зображено на малюнку, але важливо як зображено.

Їх картини представляли лише позитивні сторони життя, не порушували суспільних проблем, оминали й такі проблеми як голод, хвороби, смерть. Це призвело пізніше до розколу серед самих імпресіоністів.

2.     Переваги

         До переваг імпресіонізму як течії відноситься і демократизм. За інерцією, мистецтво і в 19 столітті вважалося монополією аристократів, вищих верств населення. Саме вони виступали головними замовниками на стінописи, монументи, саме вони — головні покупці картин і скульптур.          Сюжети з важкою працею селян, трагічні сторінки сучасності, ганебні сторони війн, бідності, суспільних негараздів засуджувались, не схвалювались, не купувались. Критика блюзнірської моралі суспільства в картинах Теодора Жеріко, Франсуа Мілле знаходила відгук лише у прихильників художників і небагатьох знавців.

         Імпресіоністи в цьому питанні займали досить компромісні, проміжні позиції. Були відкинуті біблійні, літературні, міфологічні, історичні сюжети, притаманні офіційному академізму .З другого боку вони палко бажали визнання, поваги, навіть нагород. Показовою є діяльність Едуара Мане, що роками домагався визнання і нагород від офіційного Салона і його адміністрації.

         Замість того з'явилося бачення буденності і сучасності. Художники часто малювали людей у русі, під час забави чи відпочинку, представляли вигляд даного місця при даному освітленні, мотивом їх робіт була також природа. Бралися сюжети флірту, танців, перебувань в кафе і театрі, прогулянок на човнах, на пляжах і в садах. Якщо судити за картинами імпресіоністів, то життя — це черга маленьких свят, вечірок, приємних часів за містом чи в приятельському оточенні (низка картин Ренуара, Мане і Клода Моне). Імпресіоністи одні з перших почали малювати на повітрі, не допрацьовуючи своїх робіт у майстерні.

3.     Дивізіонізм.

         Генеральним творчим прийомом імпресіоністів був дивізіонізм — накладання різних барв з таким розрахунком, щоб з певної відстані барви сприймалися злитими в певний колір. Тіні також малювали за допомогою основних кольорів, без ужиття чорного. Дивізіонізм не став однак обов'язковим правилом, як і жодне інше правило. Тому ця засада застосовувалася більшою чи меншою мірою.

4.     Головні представники в живописі

Відомими піонерами імпресіонізму стали художники:

·         Едуар Мане

·         Каміль Піссарро

·         Клод Моне

·         П'єр-Оґюст Ренуар

·         Альфред Сіслей

·         Дега Едгар

·         Поль Сезанн

·         Берта Морізо

·         Марі Бракмон

·         Арман Гійомен

·         Франсіс Пікабіа

·         Гюстав Кайботт та інші.

Відомі також художниці-імпресіоністи — жінки художниці: Марі Бракмон, Єва Ґонзалес, Мері Кассат, Берта Морізо. В 1880-1910-х рр.

         Імпресіонізм вплинув на багатьох живописців інших країн (М. Ліберман, Л. Корінт у Німеччині; Костянтин Коровін, Серов Валентин , Е. Грабарь, ранній М. В. Ларіонов у Росії й ін.), що виявилося в освоєнні нових сторін дійсності, в оволодінні ефектами пленеру, висвітлюванні палітри, ескізності манери, засвоєнні окремих технічних прийомів.

·        

К. Піссарро.Село Вуазен

·        

К. Піссарро.Міст у Руані. Дощовий день

·        

Руан, вулиця Епісері. Ефект сонячного освітлення

·        

Клод Моне, Гранд-канал, 1908

·        

Худ. Гюстав Кайботт. На мосту Європи

·        

Скульптор Оґюст Роден. Поцілунок

·         Худ. Сіслей. Річка Сена біля Буживаля

·        

Ренуар. Танок під час перебування в селі

·        

Ренуар. Сніданок веслярів

·        

Едуар Мане. Прогулянка в човні

5.     Натюрморти в творчості французьких імпресіоністів

·        

Клод Моне. «Натюрморт з порцеляною, динею та фруктами», 1872. Музей Калуста Гульбенкяна, Ліссабон

·        

Клод Моне. «Весняні квіти». 1864

·        

Каміль Піссарро. «Хрізантеми в китайській вазі», 1873

·        

П'єр-Огюст Ренуар. «Фазан і куріпка». 1881

VI. Закріплення нових знань.

VII. Повторення основних понять.

         Дивізіонізм  (метод живопису, заснований на розкладанні складного колірного тону на чисті кольори, які наносили на полотно окремими мазками)

         Імпресіонізм (стиль останньої третини ХІХ – початку ХХ століття, представники якого прагнули природно й невимушено відобразити навколишній світ у його мінливості, передаючи свої враження)

         Пленер (фр. – вільне повітря) – робота художника на відкритому повітрі

         Постімпресіонізм (збірна назва кількох напрямів французького мистецтва кінця ХІХ ст., що виникли слідом за імпресіонізмом, зокрема неоімпресіонізм.

         Пуантилізм (фр. – крапка) – живописна техніка – нанесення фарб на полотно у вигляді маленьких точок або квадратів, які під час сприйняття картини з певної відстані оптично зливаються.

IX. Домашнє завдання: по підручнику стор. 38-51, кольорові олівці або фарби.