Уроки №11-12.
Тема: У пошуках художньої експресії.
Мета: визначити умови формування та розвитку модерністської
течії - експресіонізму; познайомити з
художніми особливостями експресіонізму на конкретних прикладах живопису і
музики; проаналізувати найкращі зразки експресіонізму у мистецтві; розвивати
індивідуальний естетичний досвід та усвідомлене естетичне сприйняття шляхом
залучення учнів до інтерпретації творів мистецтва; виховувати ініціативу,
творчість, осмислення своєї відповідальності за збереження художніх цінностей
минулого і сьогодення, формувати особистість як суб’єкт культури.
Тип уроку:
1. Урок засвоєння нових знань
2. урок закріплення знань
шляхом повторення теоретичних знань та виконання практичного завдання.
Наочність:
підручник, презентація, відеоматеріал.
Хід уроку.
І. Організаційний етап.
Вітання. Перевірка наявності учнів на уроці.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Робота
з анкетою.
1. Що б ви хотіли дізнатись про експресіонізм?
2. Чи цікавить вас історія походження назв: додекафонія,
сюрреалізм, фовізм?
3. Як на вашу думку, чи доцільно вивчати мистецькі
досягнення минулого, щоб зрозуміти сучасне мистецтво?
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
Давайте
згадаємо історію початку ХХ століття. Що відбувалось у Європі напередодні
Першої світової війни? Напередодні Першої світової війни і в міжвоєнні роки в
соціумі посилюються тривожні передчуття і песимістичні настрої, на які миттєво
реагує мистецтво. Митці шукають різні шляхи для відображення атмосфери епохи,
виразу протесту проти потворності сучасної цивілізації. У Німеччині та Австрії виникла нова модерністська течія – експресіонізм. ЇЇ представники демонстрували негативні
сторони життя, відтворювали тяжкі стани душі людей, породжені жахом і відчаєм,
передавали співчуття до принижених і знедолених. (Підручник, стор.72- 73).
ІV. Повідомлення теми уроку.
План
вивчення нового матеріалу.
1.
Формування
модерністської течії - експресіонізму.
2.
Знакові
твори художників – експресіоністів: норвезького художника Едварда Мунка (1863-1944) -«Крик», німецько-швейцарського художника Пауля Клеє (1879-1940) – «Сенекіо», українських художників Олекси Новаківського (1872-1935) і Ернеста
Кондратовича (1912-2009); німецького
скульптора Ернста Барлаха (1870-1938)
–«Той, що співає», «Месник», італійського митця Амедео Модільяні (1884 –
1920)- «Голова жінки».
3.
Твори художників –фовістів ( «відчуття, наче серед диких звірів») – французів Анрі
Матісса (1869-1954) та Андре Дерена (1880-1954).
4.
Картини іспанського
художника-сюрреаліста Сальвадора Далі (1904-1989)
– «Сталість пам’яті», «Невільничий ринок», «Тайна вечеря» та
ін.
5.
Музичні твори експресіоністів – Густава Малера, опери
Ріхарда Штрауса, балети Ігоря Стравінського («Агон») та Сергія Прокоф’єва
(«Блудний син»); творчість композиторів так званої «нової віденської школи»:
Арнольда Шенберга (1874-1951), який виробив оригінальну систему композиції, що
отримала назву додекафонної, та його
учнів – Антона Веберна і Альбана Берга.
6.
\Виконання
практичного завдання: підручник, додаток 1, стор.210.
V. Вивчення нового матеріалу.
Самостійне опрацювання теоретичного
матеріалу – робота за підручником «Мистецтво», 9 клас, стор.72-83.
Розповідь
вчителя.
Експресіоні́зм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників
у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.
Основний творчий принцип
експресіонізму — відображення загостреного
суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його
переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства,
знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами
світового масштабу початку XX ст. З усіх напрямків
нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої
особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до
надзвичайного загострення трагічного світосприйняття, у інших — до
художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося
острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив
до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з
академічними традиціями. Часом руйнація старих форм виводила художників на
межу абстрактного експресіонізму.
Стилістика експресіонізму в
20 столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі,
найменше у архітектурі.
VI.
Закріплення нових знань.
VII.
Повторення основних понять.
Експресіонізм — літературно-мистецький напрям, для якого характерні
посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському
світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування
символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.
Додекафо́нія (від греч. δώδεκα — дванадцать и грецьк. φωνή — звук) — техніка музичної композиції, різновид серійної техніки, в основі
якої лежить використання серії з 12 співвіднесених між собою тонів.
Сюрреалізм
(фр. surrealisme — надреалізм) — один із найпоширеніших напрямів у
сучасному мистецтві й літературі. Його
особливість - використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Цей літературно-мистецький напрям виник після Першої
світової війни, на початку 20 століття у Франції.
Фовізм (фр. les Fauves — «дикі») — стиль певної групи французьких художників початку 20 століття, чиї
роботи були швидше зосереджені на мальовничості, декоративності та насиченості
кольорів, аніж на зображальних чи реалістичних аспектах, як у
французькому варіанті імпресіонізму. Як стиль, фовізм виник приблизно в 1900 і тривав
до 1910 року.
Був настояний на протиріччях і відрізнявся непослідовністю[1].
Рух, як такий, панував всього кілька років, з 1904 до 1908; за цей час були
проведено три виставки. На чолі його були Анрі Матісс та Андре Дерен.
IX. Домашнє завдання: по підручнику стор. 72-83, акварельні фарби, гуаш,
кольоровий папір, клей, ножиці.
Дякую...
ВідповістиВидалити