Конспект уроку мистецтва № 13-14. 9 клас

Уроки  №13-14.

Тема: Повернення до ідеалів краси минулого.

Мета: познайомити учнів з новими поняттями й термінами, мистецькими напрямами неокласицизму; визначити культурні особливості епохи та її хронологічні межі; виявити стильові особливості мистецтва, культурно-духовні традиції й цінності; ознайомити з кращими взірцями стилів неокласицизму – ампіром, еклектикою, неовізантизмом, арт-деко, примітивізмом, соціалістичним реалізмом та неофольклоризмом; розвивати усвідомлене естетичне сприйняття шляхом залучення учнів до інтерпретації творів мистецтва; виховувати культуру учнів на основі вивчення зразків світового мистецтва.

Тип уроку: 1. Урок засвоєння нових знань

                    2. Урок закріплення знань шляхом повторення теоретичних знань та виконання практичного завдання.

Наочність: підручник, презентація, відеоматеріал.

Хід уроку.

І. Організаційний етап.

  Вітання. Перевірка наявності учнів на уроці.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

         Робота з анкетою.

Що б ви хотіли дізнатись про неокласицизм?

Чи цікавить вас історія походження назв: ампір, еклектика, арт-деко, примітивізм?

Як на вашу думку, чи доцільно вивчати мистецькі досягнення минулого, щоб зрозуміти сучасне мистецтво?

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

         У ХХ столітті разом із течіями авангарду, які нерідко розчаровували своїми крайнощами, виникли мистецькі напрями, що орієнтувалися на ідеали й здобутки стилів майбутнього. Ностальгія за старим, добрим  і вічним вилилася в нові художні явища, серед яких значного поширення набув неокласицизм. Європейські автори неокласицизмом називають мистецтво другої половини ХVIII – початку XIX століть на відміну від більш раннього етапу цього стилю.

          (Підручник, стор.84- 85).

ІV. Повідомлення теми уроку.

         План вивчення нового матеріалу.

Формування неокласицизму.

Знакові твори в архітектурі – еклектика (змішування композиційних прийомів і елементів оздоблення):  Національний університет «Львівська політехніка;

неовізантизм (у сакральній архітектурі) : Володимирський собор у м. Києві, Володимирський собор у Херсонесі, м.Севастополь;

арт-деко(синтез неокласицизму і модернізму): Театр на Єлисейських полях у Парижі; Квадратний Колізей, м. Рим, Італія;

Сталінський ампір (поєднання традиційності з ідеями авангарду, 30-ті роки СРСР): Будинок уряду, м.Київ; Південний вокзал, м.Харків;

«американське відродження»: Лінкольн-центр, м. Нью-Йорк, США;

примітивізм (наївне мистецтво): Анрі Руссо (Франція), Ніко Піросмані (Грузія),  Марія Приймченко (Україна);

монументальний живопис: неовізантизм: Михайло Бойчук і учні;

соціалістичний реалізм: скульптор Галина Кальченко, живописці Тетяна Яблонська, Адальберт Ерделі;

музика неокласицизму: Пауль Хіндеміт (Німеччина), Сергій Прокоф’єв («Симфонія №1 Класична»), Ігор Стравинський (балети «Весна священна», «Аполлон Мусагет»).

\Виконання практичного завдання: підручник, додаток 1, стор.210.

V. Вивчення нового матеріалу.

         Самостійне опрацювання теоретичного матеріалу – робота за підручником «Мистецтво», 9 клас, стор.84-95.

         Розповідь вчителя.

Неокласици́зм (від грецьк. νέος — молодий, новий і англ. classicism), новий класицизм) — стиль у світовому мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця 18 — початку 19 ст. Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Те, що неокласики прагнули впроваджувати в своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, Павло Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, в підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.

иль від спорідненого з ним класицизму кінця 17 ст.

Еклекти́зм, також екле́ктика, вибірковість (грец. εκλεκτός, «вибраний»; від грец. εκλέγω, «обирати») — у найширшому значенні — механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій. В архітектурі та живописі, еклектизм — поєднання різнорідних стильових елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель або художніх виробів, які мають якісно інше значення та призначення (використання історичних стилів ув архітектурі та художній промисловості XIX століття).

Арт-деко - 1920-1940 гг. - направление, геометрический стиль в архитектуре и домашней мебели, популярный в 20-х, 30-х годах 20 века. Характерные подчеркнуто геометрические, закругленные, `струящиеся` фасады, деревянная мебель с хромированными ручками и др. деталями, стеклянные столешницы.

Неовізантизм (бойчукізм або бойчукісти) — новий напрям українського монументального та станкового живопису, започаткований М. Бойчуком (1882-1937) та його школою. В основі Н. лежали конструктивні особливості візантійського та давньоруського живопису (домонгольського етапу).

Ампір (фр. style Empire — «имперский стиль») — стиль позднего (высокого) классицизма в архитектуре и прикладном искусстве. Возник во Франции в период правления императора Наполеона I; развивался в течение трёх первых десятилетий XIX века; сменился течением историзма.

Примітивізм (від лат. primitivus — початковий, первісний) — художня стилістика, для якої характерні спрощені, зазвичай пласкі, форми, локальні, чисті кольори, відсутність повітряної перспективи та інших ознак академізму; тенденція в мистецтві, яка виникла наприкінці 19-го — початку 20-го століття, основною ознакою якої є свідоме, навмисне спрощення художніх засобів, звертання до різноманітних форм примітивного мистецтва — народної (селянської) та дитячої творчості, архаїчного та середньовічного мистецтва, творчості народів Африки, Америки, Океанії, Сходу і т. д.

Примітивізм використовується професійними художниками для звільнення від формотворчих догм [обов'язкових ескізів з натури, реалістичності зображуваного, єдності форми та змісту тощо], як це робили, наприклад, Поль Гоген, Анрі Матісс, Пабло Пікассо та ін. Вплив примітивізму більшою або меншою мірою (в деяких течіях він є основоположним) відчувається у більшості авангардистських течій 20-го століття — фовізмі, експресіонізмі, сюрреалізмі, течії «нових диких».

Терміном «примітивізм» іноді визначають також так зване «наївне мистецтво» — творчість художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу (наприклад, Анрі Руссо, Марія Приймаченко).Очевидно також що за стилістикою до примітивізму належать і так звані «школи декоративного розпису», серед яких виділяється писанкарство, петриківський розпис, народний іконопис (В. П. Откович. «Народна течія в українському живопису 17-18 ст.») а також давній портрет(П.Белецкий «Украинская портретная живопись 17 — 18 вв.»). В тому ж ряду — і традиції візантійського іконопису, які явно відступають від реалізму, тим, що на зображеннях відсутні світлотіні, перспектива тощо. Теперішнй примітивізм є втіленням свіжого та чистого погляду на світ незіпсованої цивілізацією свідомості, щирої наївності та фольклорної барвистості, радості від пізнання навколишнього світу, природності та органічності, він також додає нових виражальних елементів в сучасне мистецтво.

Неофольклори́зм (від грецьк. новий і фольклор) — течія в європейській музиці 20 століття, у якій відновлення засобів музичного письма органічно пов'язане з опорою на фольклор. Неофольклоризм розвився в рамках загальної тенденції до відмови від романтичної суб'єктивності у першій третині XX століття і теоретично був пояснений у статтях і виступах М де Фальї та Б. Бартока.

Найяскравішими представниками неофольклоризму вважаються Б.Барток і І. Ф. Стравінський. Для музики неофольклоризму характерна концентрація тих або інших особливостей фольклору, наприклад нерегулярний метр («Байка» Стравінського), «згущення» ладоінтонаційних особливостей фольклору тих народів, музичне мислення яких відрізняється від класичної європейської традиції (наприклад «15 угорських танців», «2 румунських танці», араб. фольклор в 3-й частини фортепіанної сюїти ор. 14 Бартока). Ряду творів властиві активність, енергійність ритміки («Allegro barbaro» Бартока, 1911; «Весна священна» Стравінського, 1913), перетворення властивих фольклору принципів формоутворення. У музичних творах цього напрямку, крім відтворення зовнішньої барвистості народного життя («Провансальская сюита» Мійо), одержують узагальнене втілення національний характер («7 іспанських пісень» ДЕ Фальи), мова, мислення («Свадебка» Стравінського, «Енуфа» Яначека) і етика («Угорський псалом» Кодая).

VI. Закріплення нових знань.

VII. Повторення основних понять.

IX. Домашнє завдання: по підручнику стор. 84-95, акварельні фарби, гуаш, фломастери, простий олівець.

Конспект уроку мистецтва № 11-12. 9 клас

Уроки №11-12.

Тема: У пошуках художньої експресії.

Мета: визначити умови формування та розвитку модерністської течії - експресіонізму; познайомити з художніми особливостями експресіонізму на конкретних прикладах живопису і музики; проаналізувати найкращі зразки експресіонізму у мистецтві; розвивати індивідуальний естетичний досвід та усвідомлене естетичне сприйняття шляхом залучення учнів до інтерпретації творів мистецтва; виховувати ініціативу, творчість, осмислення своєї відповідальності за збереження художніх цінностей минулого і сьогодення, формувати особистість як суб’єкт культури.

Тип уроку: 1. Урок засвоєння нових знань

                    2. урок закріплення знань шляхом повторення теоретичних знань та виконання практичного завдання.

Наочність: підручник, презентація, відеоматеріал.

Хід уроку.

І. Організаційний етап.

  Вітання. Перевірка наявності учнів на уроці.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

         Робота з анкетою.

1.     Що б ви хотіли дізнатись про експресіонізм?

2.     Чи цікавить вас історія походження назв: додекафонія, сюрреалізм, фовізм?

3.     Як на вашу думку, чи доцільно вивчати мистецькі досягнення минулого, щоб зрозуміти сучасне мистецтво?

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

         Давайте згадаємо історію початку ХХ століття. Що відбувалось у Європі напередодні Першої світової війни? Напередодні Першої світової війни і в міжвоєнні роки в соціумі посилюються тривожні передчуття і песимістичні настрої, на які миттєво реагує мистецтво. Митці шукають різні шляхи для відображення атмосфери епохи, виразу протесту проти потворності сучасної цивілізації. У Німеччині та Австрії виникла нова модерністська течія – експресіонізм.  ЇЇ представники демонстрували негативні сторони життя, відтворювали тяжкі стани душі людей, породжені жахом і відчаєм, передавали співчуття до принижених і знедолених. (Підручник, стор.72- 73).

ІV. Повідомлення теми уроку.

         План вивчення нового матеріалу.

1.     Формування модерністської течії - експресіонізму.

2.     Знакові твори художників – експресіоністів: норвезького художника Едварда Мунка (1863-1944) -«Крик», німецько-швейцарського художника Пауля Клеє (1879-1940) – «Сенекіо», українських художників Олекси Новаківського (1872-1935) і  Ернеста Кондратовича (1912-2009); німецького скульптора  Ернста Барлаха (1870-1938) –«Той, що співає», «Месник», італійського митця Амедео Модільяні (1884 – 1920)- «Голова жінки».

3.     Твори художників –фовістів ( «відчуття, наче серед диких звірів») – французів Анрі Матісса (1869-1954) та Андре Дерена (1880-1954).

4.     Картини іспанського художника-сюрреаліста Сальвадора Далі (1904-1989) – «Сталість пам’яті», «Невільничий ринок», «Тайна вечеря»  та ін.

5.     Музичні  твори експресіоністів – Густава Малера, опери Ріхарда Штрауса, балети Ігоря Стравінського («Агон») та Сергія Прокоф’єва («Блудний син»); творчість композиторів так званої «нової віденської школи»: Арнольда Шенберга (1874-1951), який виробив оригінальну систему композиції, що отримала назву додекафонної, та його учнів – Антона Веберна і Альбана Берга. 

6.     \Виконання практичного завдання: підручник, додаток 1, стор.210.

V. Вивчення нового матеріалу.

         Самостійне опрацювання теоретичного матеріалу – робота за підручником «Мистецтво», 9 клас, стор.72-83.

         Розповідь вчителя.

         Експресіоні́зм  (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.

         Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття, у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Часом руйнація старих форм виводила художників на межу абстрактного експресіонізму.

         Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі, найменше у архітектурі.

VI. Закріплення нових знань.

VII. Повторення основних понять.

         Експресіонізм — літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.

         Додекафо́нія (від греч. δώδεκα — дванадцать и грецьк. φωνή — звук) — техніка музичної композиції, різновид серійної техніки, в основі якої лежить використання серії з 12 співвіднесених між собою тонів.

         Сюрреалізм (фр. surrealisme — надреалізм) — один із найпоширеніших напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Його особливість - використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Цей літературно-мистецький напрям виник після Першої світової війни, на початку 20 століття у Франції.

         Фовізм (фр. les Fauves — «дикі») — стиль певної групи французьких художників початку 20 століття, чиї роботи були швидше зосереджені на мальовничості, декоративності та насиченості кольорів, аніж на зображальних чи реалістичних аспектах, як у французькому варіанті імпресіонізму. Як стиль, фовізм виник приблизно в 1900 і тривав до 1910 року. Був настояний на протиріччях і відрізнявся непослідовністю^[1]. Рух, як такий, панував всього кілька років, з 1904 до 1908; за цей час були проведено три виставки. На чолі його були Анрі Матісс та Андре Дерен.

IX. Домашнє завдання: по підручнику стор. 72-83, акварельні фарби, гуаш, кольоровий папір, клей, ножиці.

Конспект уроку мистецтва № 9-10. 9 клас

Уроки  №9 – 10.

Тема: Лабіринтами художньої абстракції.

Мета: вміти надавати характеристику стилю «абстракціонізм» у різних напрямках: конструктивізм, неопластицизм, орфізм, симультанний; вчитись розпізнавати дві основні течії абстракціонізму – лірико-емоційна та геометрична.  Виховувати в учнів вміння цінувати прекрасне.

Тип уроку: комбінований, інтегрований, узагальнюючий

Обладнання: проектор, комп’ютер, мультимедійна дошка

Вузлики на пам’ять:

Абстракціонізм (від лат. – абстрактний) – один з головних художніх напрямів ХХ ст., безпредметне не фігуративне мистецтво, в якому структура твору живопису, графіки чи скульптури не відображає реальність, а ґрунтується на формальних елементах (лінії,  плями тощо), та абстрактних конфігураціях.

Конструктивізм (від лат. – побудова, структура) – напрям в авангардизмі 1910 – 1930-х рр., що охоплює архітектуру, образотворче і декоративно-прикладне мистецтво, фотографію, частково – літературу, театр, кіно, музику. Характеризується лаконізмом  і абстрактністю форм.

Неопластицизм (гол. , грец. – новий і пластика) – художня течія абстракціонізму, що базується на ідеї «мистецтва чистої пластики».

Орфізм (фр. Орфей) – течія в європейському абстрактному живописі 1910-х рр.., якій притаманна єдність світла, кольору, руху.

Симультанний ( фр. – одночасний) – вплив кількох чинників одночасно, що породжує їхній взаємозв’язок і взаємопроникнення.

Хід уроку:

1.     Організаційний момент. Мотивація до навчання.

2.     Новий матеріал для засвоєння.

Абстракціоні́зм, абстрактне мистецтво, безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво — одна з течій авангардистського мистецтва початку XX ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Напрям сучасного абстрактного мистецтва в скульптурі і живописі виник в Європі та Північній Америці в 1910—1920. Здавна люди намагалися відобразити красу навколишнього світу, сцени зі життя жінок у малюнках, картинах. Згодом картини найталановитіших людей перетворилися на витвори мистецтва. З'явилося багато різних напрямів мистецтва: імпресіонізм, модернізм, класицизм, романтизм, натуралізм, символізм, реалізм, сюрреалізм, абстракціонізм та інших. Кожен напрям охоплює єдність світосприймання, естетичних поглядів, шляхів відображення. Здавна безпредметна творчість існувала як орнамент чинонфініто, але в новітній історії оформилося в особливу естетичну програму — абстракціонізм. Виникнення та розвитку абстрактного мистецтва було пов'язане з духовними ідеями, які хвилювали розуми європейців межі XIX-початку XX століття. Захоплення метафізичними і утопічними теоріями охопило як філософів, так і літераторів, музикантів, живописців. Прагнення висловити невимовне, передати відчуття єдності душі, й матерії, всесвіту, космосу зажадало від художників пошуку нової, нетрадиційної образотворчої мови, повної глибокого сенсу.

Засновниками абстракціонізму були В.Кандинський, К.Малевич, П.Мондріан.

Абстракціонізм у наші часи звичайно описує мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою.

Творчість видатного художника Василя Кандинського (1866-1944).

Конструктиві́зм (від лат. constructio — побудова) — авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі (див. Конструктивізм у літературі), фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 — початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.

В архітектурі конструктивізм обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження. Прагнучи поєднати мистецьку творчість з виробництвом, конструктивізм відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому мистецтві та літературі прихильники конструктивізму надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракціям тощо.

Найвідомішою була творчість німецького Баухаусу (1919-1933).

Неопластицизм — введённое Питом Мондрианом обозначение направления абстрактного искусства, которое существовало в 1917—1928 гг. в Голландии и объединяло художников, группировавшихся вокруг журнала «De Stijl» («Стиль»). Для «Стиля» характерны чёткие прямоугольные формы в архитектуре («интернациональный стиль» П. Ауда) и абстрактная живопись в компоновке крупных прямоугольных плоскостей, окрашенных в основные цвета спектра (П. Мондриан).

В своей художественной практике Мондриан отталкивался от аналитического кубизма, но путём отторжения всех фигуративных элементов свел его к «выражению чистой пластики» — прямым линиям, голым плоскостям и прямоугольникам «базовых цветов» (красный, жёлтый, синий) на нейтральном фоне (белый, серый, чёрный). Идеи художников «Стиля» оказали огромное влияние не только на архитектуру и живопись, но и на дизайн интерьеров и мебели (см. Баухаус), а также на типографское дело.

В отличие от своего русского пандана — конструктивизма, в основу которого легло техническое видение художников-инженеров, неопластицизм базировался на философской системе из «двух базовых противоречий, формирующих нашу Землю и всё земное. Это горизонтальная силовая линия Земли вокруг Солнца и вертикальная силовая линия земли, имеющая своё начало в центре Солнца». Это учение о математической структуре Вселенной, разработанное голландским теософомШенмакерсом (нидерл. Schoenmackers), стало фундаментом эстетики «Стиля» и тем самым неопластицизма.

Творчість нідерландського художника Піта Мондріана (1872-1944).

Орфизм (фр. orphisme, от фр. Orpһée — Орфей) — направление во французской живописи 1910-х годов, образованное Р. Делоне, Ф. Купка, Ф. Пикабия, М. Дюшан. Генетически связан с кубизмом, футуризмом и экспрессионизмом.

Название дано в 1912 французским поэтом Гийомом Аполлинером.

Художники-орфисты стремились выразить динамику движения и музыкальность ритмов с помощью «закономерностей» взаимопроникновения основных цветов спектра и взаимопересечения криволинейных поверхностей.

Орфизм повлиял на русскую живопись в 1913—1914 годах через прямые контакты русских с самим Робером Делоне. Его влияние можно увидеть в работах Аристарха Лентулова. Также орфизм повлиял на некоторые работы Александры Экстер, Георгия Якулова и Александра Богомазова.

Творчість орфіста Робера Делоне (1885-1941) і його дружини Соні Терк-Делоне (1885-1979), яка була родом з України.

 Супрематизм Казимира Малевича (1879-1935).

3.     Повторення теми .

4.     Практичне завдання: створення ескізів побутових речей із застосуванням ідей П.Мондріана або рельєфних композицій у стилі конструктивізму.

5.     Домашнє завдання:

По підручнику с. 62-71, виконати завдання 1-4 на с. 71.